Правове регулювання неплатоспроможності СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, або визнання його банкрутом В УКРАЇНІ
ПЛАН
1.Поняття неплатоспроможності.
2.Норматівно - правова характеристика банкрутства.
3.Участнікі у справі про банкрутство.
1. Поняття неплатоспроможності
Період переходу економіки України до ринкових відносин супроводжується кризою неплатежів, господарської взаємозаборгованості, накопиченням боргів.
Одним з механізмів правового захисту від таких фінансових негараздів є процедура банкрутства. З одного боку, банкрутство дозволяє «відсіювати» неефективні підприємства, а з іншого - сприяє оздоровленню господарюючих суб'єктів, які опинилися у тимчасових фінансових утрудненнях. Банкрутство - це невід'ємний елемент ринкової економіки.
Система норм, що регламентують відносини, пов'язані з банкрутством, являє собою господарсько-правовий інститут, якому властиве з'єднання публічно-правових і приватноправових почав. Тут правове регулювання спрямоване на досягнення не приватного інтересу, а спільної мети - відновлення платоспроможності боржника та збереження господарюючого суб'єкта.
Інститут банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді, коли інші норми (інститути) господарського права вже не можуть нічого зробити для виконання грошових зобов'язань боржником. Такий стан боржника є неплатоспроможністю.
Прийнято розрізняти абсолютну та відносну неплатоспроможність.
Абсолютна неплатоспроможність полягає в неможливості боржника через повне розвалу фінансового положення сплатити борги кредиторам, минаючи судові процедури банкрутства.
Відносна неплатоспроможність - у неможливості погашення боргів кредиторів через тимчасових фінансових ускладнень та наявності майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У цьому разі кредитори реалізують свої майнові права через виконавче виробництво, минаючи інститут банкрутства.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 2004 р. (далі - Закон) встановлює певні зовнішні ознаки абсолютної неплатоспроможності. Згідно зі ст. 1 Закону неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх оплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання по оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Закон встановив такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмір заборгованості і термін несплати. Розмір заборгованості встановлено в сумі 300 мінімальних розмірів заробітної плати.
Причому до складу і в розмір грошових зобов'язань, за якими формуються вимоги кредиторів, не включаються: - неустойка (пеня, штраф); фінансові санкції, збитки; вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадянина; зобов'язання з виплати авторської винагороди; зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, які виникають від такої участі. Самі вимоги повинні бути безперечними, тобто суперечка з ним повинен бути дозволений органом господарської юрисдикції або самими сторонами, або іншим досудовим способом. Такі вимоги повинні бути виконані протягом трьох місяців з дня примусового чи добровільного стягнення через банк або державну виконавчу службу.
Перераховані зовнішні ознаки неплатоспроможності боржника характеризують її абсолютність (стійкість) і дають підставу ініціювати процедуру банкрутства.
У свою чергу абсолютна неплатоспроможність буває двох видів: оборотна і незворотна.
Оборотна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення платоспроможності боржника через різні санаційні механізми процедури банкрутства.
Необоротна неплатоспроможність означає ймовірне відновлення платоспроможності боржника виключно за допомогою ліквідаційної процедури. Така неплатоспроможність встановлюється судом шляхом визнання боржника банкрутом. Тільки господарський суд може оголосити боржника банкрутом.
Банкрутство означає ліквідацію, реалізацію майнових активів боржника з метою задоволення вимог кредиторів.
При абсолютній оборотної неплатоспроможності боржник може фінансово оздоровитися, розрахуватися з боргами і повернуться у звичайний стан. Визнання боржника банкрутом означає його ліквідацію. Шансів вийти з ліквідаційної процедури банкрутства вільним від боргів у боржника вкрай мало. Ліквідація - це крайній захід, який застосовується до боржника в тому разі, якщо заходи щодо фінансового оздоровлення не принесли позитивного результату. Виникаюча з абсолютної неплатоспроможності боржника процедура банкрутства передбачає участь великої кількості кредиторів. Кредитори у своїй масі неоднорідні, тому що існує спеціальна черговість задоволення вимог кредиторів, що, природно, викликає протиріччя між ними. З іншого боку, боржник зацікавлений в меншій кількості кредиторів. У Законі встановлено механізми відсіювання кредиторів. Цим механізмом є збори (комітет) кредиторів який висловлює загальну думку кредиторів шляхом голосування числом більшості голосів. У цьому випадку всі кредитори зобов'язані підкоритися більшості, навіть якщо це призводить до зменшення майнових вимог. Приватний інтерес підпорядковується загальній меті - відновленню платоспроможності боржника. У кінцевому підсумку у процедурі банкрутства переважає суспільний інтерес, який спрямований на розвиток господарського суб'єкта.
У зв'язку з цим держава встановлює механізм запобігання банкрутству. Згідно з п. 1 ст. 3 Закону засновники (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства боржника. Це означає, що зазначені суб'єкти зобов'язані вступити в переговори, спрямовані на фінансове оздоровлення боржника. Результати таких переговорів можуть бути самими різними: обмін боргів на акції, право розпорядження продукцією, порука (гарантія, виконання зобов'язань іншими способами і т. д.). Всі ці результати оформляються договорами і підлягають обов'язковому виконанню.
З метою відновлення платоспроможності боржника йому може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань перед кредиторами та бюджетом. Таку фінансову допомогу можуть надати: власник майна, засновники (учасники) юридичної особи, кредитори, інші особи. Відносини, що виникають між такими фінансовими донорами і боржником, називаються досудової санацією.
2. Нормативно-правова характеристика банкрутства
На основі накопиченого досвіду і в умовах відсутності повноцінного закону про банкрутство Вищий арбітражний суд прийняв повномасштабне роз'яснення «Про деякі питання практики застосування Закону України« Про банкрутство »від 18 листопада 2002 р.» Незважаючи на те, що роз'яснення не давало відповіді на багато питань, воно все ж мало великий позитивний ефект.
Перш за все, роз'яснення заповнило прогалини в Законі України «Про банкрутство», полегшило роботу арбітражних судах і учасникам процедури банкрутства. Але найважливіше, багато інтерпретаційні норми згодом стали нормами нового закону.
Таким законом став Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника при визнанні його банкрутом» від 30 червня 2004 р. (нова редакція Закону України «Про банкрутство»). У порівнянні з колишньою редакцією Закону змінені підстави для порушення справи про банкрутство, визначені терміни руху справи; встановлені нові судові процедури; з'явилася нова судова фігура - арбітражний керуючий і ін
Звичайно, в Законі ще багато редакційних неточностей, протиріч, але в цілому він відповідає сучасним вимогам економіки.
Основна ідея Закону полягає у збереженні господарюючого суб'єкта шляхом застосування до нього спеціальних реабілітаційних процедур. Тільки у разі неможливості відновлення своєї платоспроможності боржник може бути визнаний банкрутом і тоді його майнові активи підлягають повний розпродаж з метою задоволення вимог кредиторів.
На відміну від деяких інших інститутів господарського права, в інституті банкрутства має місце пріоритет державних інтересів. Держава вивело з процедури банкрутства казенні підприємства та встановило особливий порядок реалізації майна державних підприємств в процедурі санації та ліквідації.
Інститут банкрутства має свої специфічні принципи: пріоритет Закону перед іншими законодавчими актами; збереження господарюючого суб'єкта при можливості відновлення платоспроможності; ліквідація майна боржника при неможливості збереження підприємства з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів; державне регулювання процедури банкрутства.
В інституті банкрутства свої учасники (процесуальні фігури): боржник, кредитори, арбітражний керуючий, власник (уповноважений орган), державний орган з питань банкрутства. Кожен з учасників має свої повноваження. Всі учасники процедури здійснюють (реалізують) повноваження під контролем господарського суду.
В інституті банкрутства свій об'єкт правового регулювання: грошове зобов'язання, зобов'язання з виплати заробітної плати, зобов'язання з оплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Інститут банкрутства містить у собі групи спеціальних норм - процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація та мирова угода. Кожна з процедур має свою специфіку та призначення. У трьох процедурах - санація, ліквідація та мирова угода - передбачена можливість заміни власника без його волі. Фінансове оздоровлення боржника здійснюється у двох процедурах - санації та мирової угоди. Основні судові процедури - розпорядження майном, санація та ліквідація. Мирова угода - це субсидіарна процедура, що виникає на всіх судових процедурах. Санації та ліквідації передує розпорядження майном. Інститут банкрутства передбачає залежно від виду суб'єкта боржника, характеру його діяльності, наявності майна загальний, спеціальний або спрощений порядок виробництва по справі про банкрутство.
Інститут банкрутства - це яскравий приклад інституту господарського права, де в органічній єдності знаходяться диспозитивні та імперативні норми.
3. Учасники справи про банкрутство
У відповідності до ст. 1 Закону учасниками справи про банкрутство є кредитори, боржник, арбітражний керуючий, власник майна (орган уповноважений управляти майном).
У деяких випадках, передбачених Законом, приймають участь і інші особи: Фонд держмайна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, центральний орган виконавчої влади, представник працівників боржника.
Основними дійовими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори та боржник) і арбітражний керуючий. Решта учасників справи про банкрутство залучаються епізодично, у зазначених в Законі випадках.
Кредитори - головні процесуальні фігури справи про банкрутство, бо від їх ініціативи, участі в чому залежить доля боржника і всієї справи.
Кредитором, у розумінні ст. 1 Закону, є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, по виплаті заборгованості із заробітної плати боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильним і своєчасним зарахуванням податків і зборів (обов'язкових платежів). Закон не встановив будь-яких обмежень щодо суб'єктів. Ними можуть бути будь-які українські, іноземні фізичні та юридичні особи.
Аналіз Закону дозволяє зробити висновок про наявність шести видів кредиторів:
а) ініціюють;
б) вимушені;
в) заставні;
г) поточної заборгованості;
д) пріоритетні (привілейовані);
е) реєстрові.
Усі кредитори роз'єднані і переслідують різні інтереси. Одні хочуть отримати погашення заборгованості негайно (по заробітній платі), інші змушені (під загрозою втрати вимог) взяти участь у справі, треті є контрагентами боржника і зацікавлені в збереженні виробництва. Таким чином, між кредиторами об'єктивно існують суперечності у формі конфлікту інтересів. На відміну від позовного провадження, де задовольняються всі вимоги і всі інтереси, в Законі діє принцип більшості. Інтереси кредиторів представляє спеціальний демократичний орган - збори (комітет) кредиторів. На зборах кредитори мають числом голосів, яка пропорційна сумі вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, кратною 1000 гривень.
Ще однією основною процесуальною фігурою банкрутства є боржник (банкрут).
Боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання терміну їх оплати.
Банкрут - це боржник, нездатність якого, виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єкт підприємницької діяльності стає боржником після порушення справи про банкрутство і до визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Після визнання банкрутом боржник вже називається банкрутом.
Боржником (банкрутом) можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні або фізичні особи, зареєстровані як такі. Винятки становлять казенні підприємства, конкретні підприємства комунальної власності, на які розповсюджується заборона про банкрутство відповідно до рішення ради органу місцевого самоврядування.
У той же час до боржників прирівняні інші некомерційні організації: споживче товариство, благодійний або інший фонд (п. 4 ст. 5 Закону). Що стосується суспільних і релігійних організацій, установ, то вони не підпадають під дію Закону.
Поряд із юридичними особами суб'єктом банкрутства є фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний задовольнити вимоги кредиторів.
Якщо фізична особа не зареєстрована як приватний підприємець і має заборгованість перед кредиторами, то воно не може бути суб'єктом банкрутства.
Закон встановив для громадян - суб'єктів підприємницької діяльності спеціальну процедуру розгляду справи про банкрутство. Зокрема, для громадянина-підприємця застосовуються тільки процедури мирової угоди та ліквідації.
Арбітражний керуючий - важлива центральна фігура процедури банкрутства. За допомогою цієї фігури відбувається реалізація зв'язків, відносин між боржником, кредиторами і господарським судом ..
Арбітражний керуючий - це фізична особа, яка призначається господарським судом для здійснення (проведення) процедури банкрутства. Така особа виступає в трьох якостях: розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор. Закон встановлює особливі вимоги до кандидатури арбітражного керуючого.
Перш за все, це повинно бути фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який володіє спеціальними знаннями, має відповідну ліцензію і не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів. Стаття 1 Закону визначає перелік таких осіб, як у відношенні боржника, так і кредиторів.
Наявність ліцензії є обов'язковим при призначенні фізичної особи арбітражним керуючим.
Законом встановлені винятки з цього правила. Це стосується призначення: розпорядника майна селянського господарства (п. 9 ст. 5), керуючого санацією керівника боржника (п. 2, 3 ст. 17; п. 9 ст. 53), ліквідатора при банкрутстві боржника, який ліквідується власником (п. 2 ст. 51). Позбавлення в установленому порядку ліцензії є підставою для відсторонення господарським судом арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків у справі про банкрутство.
У процедурі банкрутства арбітражний керуючий має великі права і обов'язки (п. 8 ст. 13; п. 5 ст. 17; п. 1 ст. 25). Реалізуючи свої повноваження, арбітражний керуючий повинен сумлінно виконувати свої обов'язки, враховувати інтереси як боржника, так і кредиторів, не зловживати своїми правами.
Невиконання або неналежне виконання арбітражним керуючим своїх повноважень, що призвело до заподіяння збитків боржнику чи кредиторам, є підставою для позбавлення його ліцензії.